Луцький «пашквіль».

Більше 400 років минуло відтоді, як у Луцьку з’явився сатиричний вірш, що його написали шляхтич Іван Журавницький і його дружина Олена Копоть, - він по праву може вважатися передвісником української сатири і сучасних технологій «чорного PRу». 

ЖУРАВНИЦЬКІ

Уперше цей випадок як побутовий факт описав історик О. Левицький у своєму нарисі «Очерки старинного быта Волыни и Украины», що був надрукований у журналі «Киевская старина» за квітень 1889 року. А літературознавець Григорій Нудьга повернув його із запилених архівів - вже як значиму історію появи першого волинського поета, який народився приблизно у 1525 – 1530 роках у шляхетній родині Марка Васильовича Журавницького. Останній служив і помер у Луцьку. Марко був людиною справедливою, мужньою і лицарської вдачі. Як патріот він вважав, що слід триматися трьох сил: шаблі, книжки і єдності, чому і навчав своїх синів. 10 січня 1561 року Марко Журавницький, вже в досить поважному віці, був нареченим луцьким і острозьким владикою.

Історія залізничної станції Верхи

Є в селі Верхи вулиця Варшава. Вона з центру села веде на південь, зовсім не в бік Варшави. Колись тут була залізнична станція, з якої і починалася подорож “на Варшаву”. Поява залізниці у Верхах пов’язана з подіями Першої світової війни, коли фронт пролягав по лінії річки Стохід, правий берег якої займали Російські війська а лівий Австро – Німецькі війська.

Професіонали у темі руйнації

Питання збереження культурної спадщини Луцька останнім часом стоїть особливо гостро. Стаханівськими темпами руйнуються пам'ятки архітектури та археології. Руйнівні ремонти, прибудовки та металопластикові вікна скорочують кількість архітектурних об'єктів, котрі несуть в собі інформацію про минулі епохи. 

Чиновники різних мастей завжди мають універсальну відповідь на будь–які питання. Про що б не йшлося, завжди чиновник скаже: “Питання складне,… потрібен комплексний підхід,… вже зроблено перші кроки (є значні досягнення) в цій галузі, проте не вистачає коштів, щоб остаточно вирішити проблему…” Те саме вони говорять і про збереження культурного спадку. 

Яскравою демонстрацією “професійності” чиновників стала так звана реставрація будинку Пузин, внаслідок якої пам'ятка архітектури національного значення, збудована в XVI столітті, виглядає тепер як проста хата. Про це ми вже писали. 

Версія походження назви "Волинь".

Пропонуэмо вашій увазі уривок з статті О.М. Трубачьова "Мысли о дохристианской религии славян в свете славянского языкознания", що базується на його книзі "Труды по этимологии: Слово. История. Культура. Т. 2.", Москва, "Языки славянской культуры, 2005г., стр. 423", де автор здійснив спробу пояснення етимології поняття і назви Волинь. 

Хроніка знищення луцького заповідника 1

Скандально відомий директор Державного історико-культурного заповідника м.Луцька Павло Рудецький не тільки не припиняє демонструвати свою непрофесійність і безвідповідальність – він відверто й нахабно продовжує цю традицію. Лише за кілька місяців його керівництва знищення охоронної території і пам’яток у заповіднику набуло критичних масштабів. 

Прикро, що ці проблеми так і лишаються поза увагою міської та обласної влади. Луцький «мер» пан М.Романюк готує чергові популістські заходи з розвитку туризму на залишках культурної спадщини лучан, а «губернатор» пан Б.Клімчук фінансує все це беззаконня, вдало виблискуючи на фоні Президента, який навіть запам’ятав назву однієї з пам’яток. І факт того, що її вміло добивають наші «реставратори» без відповідного фаху і ліцензій, нікого вже не цікавить. 

Короткий (попередній) звіт про результати наукових рятівних архітектурно-археологічних розкопок на території окольного міста середньовічного луцька (м. Луцьк, вул. Кафедральна,13) 2012 року

«ВОЛИНСЬКІ СТАРОЖИТНОСТІ»

ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО ДП «НДЦ

«ОХОРОННА АРХЕОЛОГІЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»

ІНСТИТУТУ АРХЕОЛОГІЇ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281, поштова адреса: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026

Підкоп під будинок Косачів

На розі вулиць Драгоманова і Кафедральної в Луцьку незабаром розпочнуться будівельні роботи. Попри спротив громадськості, тут планують звести житлово-офісний центр. А за кілька метрів від уже виритого котловану стоїть дім, де в 1890—1891 роках жила Леся Українка. Аби врятувати для історії бодай щось із підземних таємниць цієї найдавнішої частини міста, на майданчику працюють археологи державного підприємства «Волинські старожитності».

Директор ДІКЗ в м. Луцьку П. Рудецький шантажує ЗМІ

Директор Державного історико-культурного заповідника в м. Луцьку П. Рудецький шантажує засоби масової інформації, які опублікували інформацію про нездорові тенденції в заповіднику. 

Одного ранку роздався дзвінок. Телефон висвітлив прізвище нинішнього директора ДІКЗ Павла Рудецького. Якщо чесно, були здивовані дзвінку та ще й в вихідний день. За майже десяток років роботи П.Рудецького в відділі охорони культурної спадщини Волинської ОДА, він ніколи не телефонував на мобільний. Тай взагалі за час оголошеної нами справжньої війни за збереження культурного спадку Волині, чиновники не дуже спішили до будь якого діалогу. Враховуючи на щойно підняті веб-порталом Volyn Times спільно з Комітетом захисту національної спадщини ГРВ чергові проблеми і нездорової тенденції в ДІКЗ, які знову почала проступати в Старому місті, ми припустили, що дзвінок може бути пов’язаний саме з цим. Ми надіялись, що наша розмова буде конструктивною, адже після обрання пана П.Рудецького новим директором, ми, хоча і не мали ілюзій щодо цього екс-посадовця, все ж особисто запропонували йому повну підтримку його починань, сподіваючись що наш досвід і компетентність в питаннях заповідника стануть йому до пригоди. Проте вже його перші фрази «вбили нас наповал».

Архітектурний ансамбль в центрі міста

З фонтану в центрі Луцька вже робили дитячий майданчик. Тепер його хочуть розмістити «замість чагарника в центрі міста». Причому, «дитячим майданчиком» названі  платні атракціони на місці зеленої зони за півтораметровим парканом. Оце типове для Луцька  «замість»  спонукало мене до написання цієї статті. 

Платон мені друг, але істина дорожча

Пройшло вже більше 3-х місяців, як заповідник у Старому місті Луцька очолив Павло Аркадійович Рудецький. Павло - мій давній друг і колега, є співавтором і добрим консультантом багатьох моїх наукових досліджень, розміщених, зокрема, і на цьому сайті. З приходом його на посаду директора Луцького історико-культурного заповідника, покладалося багато надій - на дослідження, і, у п е р ш у  ч е р г у, збереження культурної спадщини старого міста. 

Луцьк - унікальне місто, напевно, єдине, із західних міст України, не досліджене досконало археологічно. Заважало і заважає цьому багато аспектів - і не лише вічно триваюча і, я би сказав, не переможна забудова - бо людям і жити десь треба (якщо ми можемо назвати "людьми" сімейку Голєвих - настільки великий розрив між цінностями сучасного громадянина України і їхнімі розуміннями "справедливості") і оця байдужість міської влади до власної історії, що проявляється на всіх шаблях - від прибиральниці (хоча до неї претензій і не мало б бути, але про це окрема мова) до його високо... бог його знає як мера (не помилився?) міста.

Церква вперто знищує спадщину

Зважаючи на ставлення церкви до національного культурного спадку українців, можна констатувати ганебний факт оголошення йому справжньої війни. 

Останнім часом на Волині ця тенденція стає особливо помітною. Нещодавно ми піднімали питання про самочинні роботи на пам’ятці національного значення  - Миколаївській церкві с. Жидичин УПЦ, де місцевий «душпастир», який вирішив обкласти церкву пінопластом, вже більше десяти років на власний розсуд здійснює «реставрацію» без жодних проектів і фахового нагляду.

Дикі танці під «Лесиною вітальнею»

Рабанівські п'янки-гулянки, де вибрикувала наша миршава поліщуцька інтелігенція, добряче підмочили не тільки репутацію, але й підмурки пам’ятного для волинян будинку, в якому колись жила велика Леся і в який лучани необачно пустили дирекцію луцького заповідника. Це прикро констатували представники комісії, ініційованої переляканим керівництвом ДІКЗ, під яким почали тріщати стіни і підлоги. 

Гнилі крокви покрівлі, підтоплення фундаментів, тріщини по всіх мурах, грибок і просідаючі стіни… Добряче веселилися наші добродії в підвалах «бару у Тараса», за постійними веселощами не помічаючи цього чимало років. Гроші, що виділялися з бюджету на реставрацію в 2007 році, а це більше 160 тис. грн., так вправно відмили, що і сліду їх сьогодні не знайдете. Ось і «завсідник» бару, екс-заступник директора ДІКЗ, а нині головний спеціаліст з реставрації Волинської ОДА П.Троневич, і досі цинічно товкмачить пресі, що тут «більше 30-ти років не проводили внутрішнього ремонту». Вочевидь п’яний туман добряче окутав мізки нашим чиновникам, безсоромно скривши всі багаторічні самочинні перебудови цього підпілля для «обраних».

Бездарність чиновників спотворює храми

Внаслідок повної непрофесійності чиновників головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства облдержадміністрації спотворено одну з найцікавіших пам’яток барокового мистецтва на Волині. 

Храм Святої Покрови XVIII ст. в с. Піддубці Луцького району є одним із найцікавіших взірців барокової архітектури на Волині. Його основними фундаторами були волинські шляхтичі Юрій та Розалія Ольшанські, які володіли війтівством в Овручі та «урядом підкоморія» в Луцьку. Саме вони в січні 1741 року виділили зі свого земельного фонду плац 160 на 160 ліктів, на якому і були змуровані церква й кляштор. Збудований цей храм за проектом відомого єзуїтського архітектора Павла Ґіжицького, авторству якого належить  і костели - Бернардинів у Луцьку,

Під носом дирекції ДІКЗ знову будують

Під самим носом нового директора Державного історико-культурного заповідника в м. Луцьку П.Рудецького вже кілька місяців поспіль безкарно відбуваються незаконні роботи на території пам’ятки національного значення - Монастирі єзуїтів, що на вул. Кафедральна, 6. Про цей факт Комітет захисту національної спадщини Громадської Ради Волині вже інформував членів Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини, що діє при Волинській ОДА. 

Зокрема, в приміщеннях і на фасадах мурованих келій монастиря єзуїтів, збудованих у 1606-1610 р.р. архітектором Я. Бріано, які розмішені за п’ятнадцять метрів від офісу дирекції заповідника, розгорнуто ремонтно-будівельні роботи. Краєзнавець Олег Виноградов стверджує, що в 2011 р. внаслідок схожих подій із фасадів монастиря, який входив до фортифікаційної системи «окольного замку», зникли бійниці для середньовічних гармат і мушкетів - їх просто замурували. Нинішні роботи вже знищили залишки натуральної черепиці, що ще зберігалась на елементах фасаду. Її банально замінюють металевою.

Як попа Онищука чорти крутили

Нерадивий піп - найбільша ганьба для церкви Христової. Страшно, коли він переходить межі людської моралі, християнських заповідей і вимог закону.

Недаремно люди говорять: «Дав Бог свято, а чорт - роботу»… Тож поки Бог і Україна з 24 по 26 серпня святкували День Незалежності, піп Михайло Онищук, знехтувавши всіх і все, продовжував рити колишнє кладовище біля луцької 4 гімназії і забивати там бетонні палі.

П’ятницька гірка бореться за історію.

П’ятницька гірка знову бореться за свою історію. Незважаючи на офіційне звернення управління культури і туризму Волинської ОДА в прокуратуру міста Луцька щодо незаконного проведення підрядником ТОВ «Луцьксантехмонтаж» земляних робіт на охоронній території вул. Горького і Гаврилюка, вони там досі тривають. 

Здавалося б – нічого дивного. Адже чиновники управління ЖКГ, які повинні контролювати роботи, абсолютно не знають історії Луцька, що входить до переліку міст історичного значення, в якому вони живуть. Як і не знають вимог діючого законодавства. Тому і досі заступник начальника УЖКГ Віталій Осійчук, демонструючи своє повне невігластво, має нахабство стверджувати, що «ця територія ніякого захисту не потребує». Не контролюють ці посадовці нічого, адже перекопано вже весь центр, а ордер на виконання земляних робіт і досі ними не погоджено (!)

Окультизм попівського свавілля

Попівське свавілля продовжується. Так саме попівське, бо не можна назвати священиками людей, які знищують цвинтарі, зневажають пам'ять наших предків, плюндрують спадщину українців й ігнорують закони держави і заповіді Божі. 

Ганебну окультну традицію зі знищення історичних кладовищ, започатковану нинішнім Митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом (Зінкевичем), який варварським способом знищив залишки монастирського кладовища біля луцького Кафедрального Собору, викинувши на смітник кістки монахів (про що ми вже писали), продовжує його підлеглий -настоятель парафії Холмської ікони Божої Матері протоієрей Михайло Онищук. Лише кілька днів тому ми повідомляли про черговий факт попівського вандалізму, що був вчинений  за його вказівкою напередодні святої неділі. Тоді за допомогою важкої техніки було самочинно зруйновано частину схилу колишнього луцького православного цвинтаря в сквері навпроти 4 школи.

Шматують історичну землю

Вже майже тиждень робітники субпідрядника ТОВ "Луцьксантехмонтаж" шматують історичну землю старої частини міста. Величезна траншея  викопана від вул. Гаврилюка до вул. Горького для укладення комунікацій до приміщення колишнього Будинку побуту, відданого міською владою багаточисельній армії чиновників центру адмінпослуг. 

Незважаючи на те, що ці вулиці входять до охоронної зони Державного історико-культурного заповідника в м. Луцьку і вся земля історичного центру всіяна артефактами, жодного дозволу та погодження на проведення цих робіт, як цього вимагає ЗУ «Про охорону культурної спадщини», органи охорони культурної спадщини не надавали. Як повідомили нам у Комітеті захисту національної спадщини Громадської Ради Волині, ці роботи повинні були б відбуватися під обов’язковим наглядом спеціалістів-археологів. Але субпідрядник не подбав, щоби вони з’явилися тут.

Черговий факт церковного вандалізму

19 серпня 2012 року на історичних пагорбах нинішнього скверу, що поблизу 4-ої гімназії, представниками ОАСУ ДП «Волинські старожитності» та Комітету захисту національної спадщини Громадської Ради Волині було зафіксовано черговий факт церковного вандалізму. На передодні святої неділі представниками УПЦ КП (настоятель парафії Холмської ікони Божої Матері протоієрей Михайло Онищук) за допомогою важкої техніки було зруйновано частину схилу колишнього луцького цвинтаря в цьому сквері.

Беззаконня в Почаївській Лаврі

Церква продовжує свої традиції упертого ігнорування вимог Конституції і світських законів держави. Ця тенденція, підсилена заграваннями окремих політиків, призводить до невідновних втрат для національної культури. Внаслідок церковного свавілля Україна втрачає культурну спадщину минулих поколінь. 

В січні цього року Президент України В. Янукович відвідав Свято-Успенську Почаївську Лавру УПЦ, де вклонився лаврським Святиням і ознайомився з новим будівництвом храму Преображення Господнього. Саме це будівництво, що здійснюється в охоронній зоні комплексу пам'яток національного значення Почаївської Лаври XVIII-XX ст., і зацікавило представників Комітету захисту національної спадщини. Добре знаючи тенденції сучасного будівництва в історичних зонах, вони звернулися до Міністерства культури України з відповідним запитом щодо його законності та наявності відповідних дозволів і погоджень органів охорони культурної спадщини.

Знову самочинні роботи в ДІКЗ

Незважаючи на чіткий припис управління культури Волинської ОДА про те, що здійснювати будь-які роботи можна лише після проведення обов’язкових археологічних досліджень, ПАТ «Волиньгаз» самочинно почав копати землю в Державному історико-культурному заповіднику - поблизу сумнозвісного «Старого ринку».

В Старому місті знову копають.

Зі зміною керівництва у Державному історико-культурному заповіднику м. Луцька було пов’язано чимало сподівань на те, що нарешті ця важлива для обласного центру його частина почне відроджуватися. Проте тенденції останніх місяців серйозно насторожують.

27 вересня 2012 року біля самої дирекції заповідника, між вулицями Братковського і Драгоманова, ми зафіксували факт здійснення чергових масштабних земляних робіт. Вирили величезну, майже тридцятиметрову, траншею.

Піп, Жидичин, знищена історія

Збереження національної культурної спадщини залишається для Волині досить актуальним. Якщо в обласному центрі вдається хоч якось контролювати ситуацію, то в районах і досі є серйозні проблеми. Дати раду цьому й організувати ефективний контроль може лише об’єднання зусиль фахівців, громадян і влади. На жаль, багаторічні тенденції свідчать лише про повне небажання державних і місцевих органів до такої співпраці. Але перші сигнали, що маємо сьогодні, вселяють певний оптимізм. У зв’язку з кадровими змінами в органі охорони культурної спадщини управління культури і туризму ВОДА відбувається і якісна зміна підходів до вкрай важливих питань охорони спадку волинян. Підтвердженням цьому є і нещодавнє спільне виїзне засідання в с. Жидичин Ківерцівського району, перша письмова згадка про яке є в Іпатівському літописі за 1227 рік. Організували поїздку сектор охорони культурної спадщини управління культури Волинської ОДА і Комітет захисту національної спадщини Громадської Ради Волині. Ця поїздка вчергове засвідчила гостру необхідність моніторингу справ в області саме з виїздом на місце. А робити це ще й як варто! Те, що побачили у цьому багатому історією і традиціями колишньому духовному центрі Волині, лише яскраво це продемонструвало.

Історія "залізної Волині"

Коли ми подорожуємо потягом по Волині, ми рідко задумуємось над тим, що під його залізними колесами лежить велика історія волинської залізниці. ЇЇ будівництво у Російській імперії інтенсифікувалося після скасування кріпосного права, коли уряд вирішив проводити будівництво залізниць не за рахунок казни, а силами акціонерних об’єднань. Саме їм був гарантований прибуток у 5,5% на затрачений капітал - незалежно від рентабельності. Навіть державні залізниці і ті були продані акціонерним товариствам.

Історичні села і хутори в межах Луцька

Столица восточной половины Волыни и соперник Владимира, Луцкъ расположен на возвышености, при слиянии Стыри съ ея маленькимъ  притоком Глушцемь. В етом месте Стыръ, направлявшаяся все время прямо к северу, делаетъ внезапный поворот к юго-западу и образуетъ  крутую луку,  охватывающую город с трех сторонъ, оставляя его открытымъ только съ востока, где к нему прилегаютъ предместья: Хмельникъ, Вулька, Яровичи и Юриздика. Въ прежнее время размеры города были гораздо значительнее. Есть местное придание, что окружающія деревни: Гнидава, Красная, Черчицы, Дворец, Княгининскъ, Жидичин, Киверцы и Забороль были тоже некогда предместьями города...        

Андрияшев «Очерк истории Волынской земли до конца XIV века»

За період існування Луцька, площа міста збільшилася у сто разів: із 41 гектара старого міста до 4160 гектарів, на котрих вже не вміщається сучасний Луцьк. Розширюючись, Луцьк поглинав довколишні села та хутори. Вони назавжди зникали з географічних мап, відійшло в історію їхнє існування... Отож, про кожне з них — читайте далі: