Сторінки

суботу, 9 березня 2013 р.

Ойконімія Камінь-Каширщини. Ч.2

Частина друга. Села обабіч Турії та на початку Пінських боліт 
Села західної частини району розміщені на берегах та в болотах Турії. Спокійної поліської річки, названої на честь дикого тура. На Волині до цих тварин ставилися особливо - на їхню честь названі села та урочища, їм присвячені народні пісні та легенди… Колись вона не тільки дарувала селянам рибу, а й була важливою транспортною артерією. На півночі району заплави Турії та невеликої річки Цир стають широкими та заболоченими, тут - початок безкрайніх Пінських боліт. Колись у них було багато в’юнів, яких селяни продавали на базарах.

Качинська Округа
Одне з найдавніших в районі - село Качин, розташоване на березі Качинського озера. На ньому раніше було стільки качок, що плесо води ледве виднілося. Від озера перейняло назву і село. В 1589 році у Качині збудовано церкву Успіння Богородиці, яка збереглася дотепер і є найстарішою в районі. В 17 столітті на півострові серед озера стояв поміщицький замок-палац. Існує легенда, що поміщики, які жили на протилежних берегах озера, хотіли сполучити свої садиби мостом, але добудували його тільки до половини. 1961 року на околиці села знайшли скарб, що зберігався у глиняному горщику – в ньому були унікальні срібні жіночі прикраси та металеві елементи кінської збруї.
Першим поселенцем  села  Личини, за легендою, був Васько, уродженець Качина, який розчистив серед лісу клаптик землі і звів оселю. А ліс тут був, до речі, високий та густий. Щоб побачити його вершини, треба було так голову піднімати, що аж шапка з неї падала. В цьому лісі росло багато ліщини, що й послугувало, трансформувавшись в місцевій вимові, для утворення назви села.
Панська криниця
Частина жителів Качина дуже давно переселилася в урочище, де розташована Панська криниця, - вони й започаткували невелике село, яке назвали Олександрія. Там, де зараз село Ставище, над Турією, ще в середньовічну добу існувала дерев’яна фортеця, вали і рови котрої збереглися до наших днів. Ставищем село стало в післявоєнний період, перейнявши назву урочища, де колись був став. Суфікс –ище-, власне, й означає місце, де колись щось було. А історично це був присілок Качина - Вулька Качинська, який згодом розрісся до невеликого, але все-таки окремого села.
Бузаки, Краснилівка та Підріччя
Село Бузаки утворилося в місцині, де шлях, що сполучає Камінь–Каширський і Ратне, перетинає Турію. Ще в давнину тут був дерев’янний міст через річку. Довгий час село займало лише правий берег Турії, згодом будинки почали з’являтися і на протилежному березі. Назва села, очевидно, зберегла інформацію про прізвище одного з перших поселенців. До слова, прізвище Бузак і нині часто зустрічається в Україні.
Краснилівка колись була хутором і називалася Станіславівною – до імені Станіслав додали типове для християнських назв закінчення -івка-. Сучасна назва символізує живописне розміщення села в долині річки. Має воно й іншу - неофіційну і давню - назву Кірчик.
Село Підріччя назване так тому, що розташоване поблизу Турії. Неподалік нього є 5 озер, найбільше з яких  - Добре - відоме на всю Волинь озеро карстового походження, на околиці якого росте дуб віком майже 230 років.
Спадок Михнівки
Містечко Михнівка в 1637 році за заступництвом його власника, козацького старшини Філона Яловецького, отримало магдебурське право від короля Владислава IV. Існує версія, що і засноване поселення було Яловецьким, а тому й отримало першу назву Філоново на його честь. У 1647 році  в містечку відкрили Свято-Стрітенський православний чоловічий монастир. Згодом Філона Яловецького отруїла дружина-католичка і відтоді почався занепад Михнівки. В 1842 році тодішній її власник, польський дворянин, виселив місцевих мешканців за непослух і систематичну несплату податків, а саме містечко наказав слугам знищити. На той час в Михнівці налічувалося 450 садиб. Міщан розселили по навколишніх землях. Так утворилося три нових села: Видричі, Козел та Теклине. Нині Михнівка - хутір, де діє  жіночий монастир. Від давнього монастиря збереглися церква та дзвінниця. Щодо назви, то вона утворена від імені Михайло - в народній транскрипції Миха.
Церква в Михнівці
З назвою Видричі пов’язана легенда про збирачів лісового меду, котрі знаходили в деревах дупла з бджолами, виганяли їх звідти і видирали мед. Назва села  Дубровиця утворена в радянський час нехитрим способом - від слова дуброва, тобто, дубовий ліс. Раніше воно іменувалося Козел, перейнявши назву урочища, де в давнину було вбито величезного козла. Назва села Теклине, що розмістилося на березі Турії, ховає в собі таємницю жіночого імені Текля. 
Хотешів та Котуш
За легендою, село Хотешів було засноване паном Хотячевим, який переселився з-за Дунаю з чотирнадцятьма сім’ями. Від його прізвища і походить назва села, яке вперше згадується в документах у 1537 році. Про давність назви свідчить і суфікс –ів-, характерний для давньослов’янських географічних назв. У 1550 році в Хотешові вже було 192 двори. А в 17 столітті тут, на мості через Турію, брали мито - по грошу від навантаженого воза. На початку 20 століття Хотешів був центром волості, а його населення становило 2400 жителів.
Історія села Котуш починається в 19 столітті, коли вихідці з Хотешова, поставивши 15 хат, утворили тут хутір, у 1960-му в ньому було вже 50 садиб. Згодом Котуш став окремим селом. Його назва утворена, ймовірно, від прізвиська Кот, яке мав один із поселенців. 
Добре
До 1964 року село називалося Бірки. В 1648 році у ньому було вже 70 будинків. Давня назва села утворена від слова «бір», а сучасна пояснення взагалі не потребує. Неподалік від Доброго та Хотешова, під лісом, є велике озеро Сірче, багате рибою та раками. В Добренських лісах гніздяться чорні лелеки і росте смерека, вік якої - більше 120 років.
Хутір неподалік села Добре
Мельники та Мостище
В 1542 році згадується село Мостище. Для того, щоб влаштувати шлях до села, дороги, що пролягали болотами, раніше мостили – таким чином, що вони тягнулися, мов греблі. Термін «мостити» і став основою для назви села.
Мельники-Мостище засноване в 1583 році, коли поміщик переселив частину жителів Мостища на землі, де стояли мостищанські млини. Спочатку село називалося просто Мельниками, а Мостищанськими воно стало, очевидно, на противагу Мельникам Річицьким, які зараз належать до Ратнівського району. 
Черче, Острівок та Підбороччя
Село Черче, за легендою, утворилося довкола монастиря, який існував тут колись давно. Кажуть, що монахи з Мілецького монастиря припливли сюди по Турії човнами й улаштували собі келії на її берегах. На їхню честь село й назвали Чернче, згодом назва спростилася й трансформувалась у Черче. Неподалік розташувалося невелике село Острівок, давніша назва якого – Островки - розповідає про те, що перші садиби будували тут на підвищених острівках, серед боліт.
Не є загадкою назва села Підбороччя, жителі якого будували свої садиби поруч із сосновим бором. Неподалік від Підбороччя бере початок Сліпа Турія. Вона цікава тим, що нікуди не впадає. Річка має своє русло і течію, місцями сягає 20 метрів завширшки, а через кілька кілометрів зникає.
Залишки старого моста на Турії
Видерта
Село одне з найбільших в районі, там мешкає понад 2300 осіб. Воно згадується вже в 1502 році під назвою Видерть, що означає «викорчуваний ліс». Раніше тут було багато хуторів, хаотично розміщених на території приблизно 2 квадратних верст. Тоді власник села на відведеній площі провів пряму лінію і наказав селянам перевозити з хуторів хати та ставити по обидва боки від дороги. Нові садиби будувалися за тією ж схемою, а з часом, коли з’являлися нові вулиці, про систему вже ніхто не згадував. У 1840-х роках 5 сімей виселилися на відстань 2 верст від села і заснували хутір Каливиця. Нині це село належить до Любешівського району. 
Ворокомле
Зараз у ньому мешкає майже дві тисячі людей. Було Ворокомле великим поселенням і в давнину. Перша згадка про нього також сягає 1502 року. Раніше будинки селян були розкидані по лісах та болотах. Окремі частини села з’єднувалися греблями, по яких восени і навесні неможливо було проїхати. Селяни майже не мали полів, а більше розводили худобу - навіть в основі назви села є давнє слово «ворока» – місце для худоби, хлів.
Ворокомле
Автор: Іван Шворак. Малюнки Юлії Щворак Ч.1 -ТУТ
Джерело Volyn Times

Немає коментарів:

Дописати коментар