Луцьк, німці і сучасна окупація

Управління містом - справа тонка, потребує голови і знань. Як це було і могло би бути зараз, можемо дізнатися, зазирнувши в історію Луцька. Для ілюстрації і порівняння з сучасністю колишніх управлінських підходів пропоную зріз буремного 1941 року – часу окупації міста німецькими військами. Незважаючи на війну, Луцьк був цілком керованим і впорядкованим. Тоді він мав значно привабливіший вигляд, ніж сьогодні.

Така актуальна проблема, як прибирання вулиць від снігу, у 40-ві роки не стояла так гостро, як нині. А все тому, що міська влада окупованого міста, на відміну від сучасної, діяла грамотно і чітко. Тогочасні керманичі ще не вміли відмивати мільйони на снігові. Вони самі вживали ефективних заходів для впорядкування вулиць і стимулювали до цього окремих обивателів.

Це підтверджує, зокрема, постанова посадника м. Луцька, інженера Єрмолаєва від 20 листопада 1941 року. Згідно з нею, працівники відділу санітарної очистки м. Луцька склали протокол щодо лучанина Йосипа Сестржевитовського, який мешкав на вул. Лисенка у будинку №19, - через те, що “хідник, який прилягає до садиби, не очищено від снігу”… “З приводу того, що Йосип Сестржевитовський, як домовласник, порушив санітарно-порядкові вимоги /81/, оголошеної по м. Луцьку вересня 1941, карою його, згідно розпорядження Окружного Комісара від 20.10.1941 р., грошовим штрафом на 50 карб. Кару слід виплатити на протязі трьох днів від дня одержання цього до каси Управи м. Луцька (за пред’явлення цієї постанови)”. 50 карбованців — чимала сума у ті часи. Для прикладу, медична сестра тоді заробляла 200 карбованців на місяць.

Порядок був і в торгівлі. Наказом Голови Комендатури Луцька від 5 серпня 1941 року, який був скерований до Обласної Управи в Луцьку, чітко регламентовано: “час продаж не може починатися перед 7 годиною рано, а кінчатися найпізніше о 19 годині”. Цим же наказом визначалися інші питання. “В неділю і свята торгівля і промисли відпочивають...” Тож лучани у вихідні могли більше часу присвятити родині й організованому відпочинку.

Одним реченням наказу було знято і вічну луцьку проблему – вуличну торгівлю, яка зараз, із пришестям нинішніх керманичів, перетворилася в справжню пошесть. «Вулична торгівля забороняється». І все… А найголовніше — за виконанням цього «вироку» пильно і жорстко стежили, одразу фінансово караючи нерадивих порушників. Ресторани і шинки тоді завершували роботу о 19.30. Тому у вечірній час додаткових неприємностей і проблем меншало.

Хоча місто серйозно понівечили бомбові атаки, влада наполегливо боролася за відновлення його естетичного вигляду.

З такою ганьбою, яку ми сьогодні, в мирний час, бачимо в самому центрі і на багатьох вуличках, де стоять напівзотлілі химери, тоді питання вирішили швидко. «Для націоналізованих будинків та для будинків, опущених власниками, належить призначити домоправителів». Це було зазначено в обіжнику для всіх посадників, виданому головою Окружної Управи, начальником Адміністративного Відділу.

Вивіски і реклама, які сьогодні вкрай паскудять естетику нашого древнього міста, тоді також були під контролем. Узрівши на колишньому готелі «Сан-ремо» вивіску «Комсомолець», посадник Міської Управи 11 грудня 1941р. видав наказ керівнику Житлового відділу «зняти цю вивіску та доручити адміністраторам оглянути ціле місто і не допускати подібних явищ». Якби нинішня влада була настільки ж принциповою, ми б не спостерігали у Луцьку рекламного хаотично-безсмакового засилля.

Незважаючи на війну, приділяли тоді увагу і боротьбі з корупцією. Родинні зв’язки в органах влади, які є вагомим чинником у формуванні корупційного середовища, в Луцьку теж були під пильним оком. На відміну від сучасних порожніх декларацій, виписаних законом «Про засади запобігання і протидії корупції», у 40-ві роки це вирішувалося доволі просто. Наказ №76 посадника Міської  Управи Луцька, адвоката Є.Тарнавського від 16 грудня 1941 року засвідчує: “З огляду на те, що праця в одному й тому інституті уряду, осіб споріднених по простої лінії є заборонена, звільняю з днем 16 грудня 1941 року п.п. Баглая Іллю і Баглай Іванну з займаних посад, а також з тим же днем звільняю їх від праці в Міській Управі. Фінансовий відділ виплатити їм 2-тижневі відшкодування”. Коментарі, як кажуть, зайві…

Таких ситуацій, як нині, коли чиновники під час робочого дня дозволяють собі добряче хильнути алкоголю на зустрічах і презентаціях, а потім ще й з дурнуватим виглядом і запахом спілкуватися з громадянами, тоді не було. Боротьба з п’янством і в польський період, і в період війни була зовсім недекларативною. Пиятика на робочому місці чи навіть п’яний вигляд особи, яка представляє владу, знаходили різку оцінку і швидке реагування. Про це свідчить наказ №57 Посадника міської управи м. Луцька, дипломованого інженера Єрмолаєва від 5 листопада 1941 р. Згідно з ним, “працівника Технічного відділу Біленького Івана, за прибуття до Уряду  в п’яному виді, від зараз звільнено”.

Вкрай рідкими були і випадки, які спостерігаємо нині на ринках, де спокійно торгують самогоном під прикриттям муніципальної дружини. З цим явищем боролися цілком свідомо і тогочасні урядники могли чітко артикулювати цілі - «це приносить велику господарську шкоду і загрозу здоровля для споживачів таких виробів»… Розпорядженням голови Обласної Управи в Луцьку А. Марченка від 25 серпня 1941 р. була логічно введена заборона на виробництво «спиртних напоїв зі збіжжя домашнім способом». За це суворо карали місцеві органи і поліція.

Опрацьовуючи величезну кількістю архівних матеріалів того часу, чітко зауважуєш величезну прірву між ментальністю й свідомістю сучасних і тогочасних керівників. Тоді масштаби мислення були на рівні проблем конкретної людини і громади й особистість керівника визначалася саме цим. Вони були щирі і відкриті - навіть до наївності. Сьогоднішні - це лише формальна функціональна обслуга певних інтересів і власних амбіцій. Прикро… 

Парадоксально, але та очевидна окупація була менш страшна, ніж сучасна тиха окупація невігластва і нефаховості, яка пожирає рідне місто. Тож, чи чекати знову загарбання, чи вистачить нарешті розуму навчитися самим –  залежить від нас. Часу на вибір залишилося критично мало…

Автор Ігор Левчук

Джерело: Volyn Times