Ойконімія Камінь-Каширщини. Ч.3

Частина третя. Села на берегах Стоходу та в поліських джунглях 

На заході Камінь-Каширщини протікає Стохід. Назва річки розповідає про те, що вона складається з великої кількості рукавів, між якими лежать численні острови. Старі та нові русла, звиваючись, несуть води в Прип'ять, вони сходяться та розходяться, вливаються одне в одне, утворюють великі плеса, з'являються та губляться в хащах. З обох сторін від Стоходу лежать великі масиви лісу, через які в'ються його притоки: Стобихівка, Ясенівка, Локниця, Череваха, Гривка. В цих джунглях здавна селилися люди, яких ліси вабили звіриною, а річки - рибою. 

Червища 

Села Старі Червища, Нові Червища, Рудка-Червинська і Тоболи розташовані в місцині, де перетинаються річка Стохід та дорога Луцьк-Любешів. У Литовську добу тут пролягав Луцький гостинець – шлях, котрий з'єднував Лучеськ і Вільно. А укріплене поселення, за легендою, існувало ще в період Русі. Відомою ця округа стала під час Першої світової війни, коли тут розміщувався Червищанський плацдарм. Село Старі Червища згадується вже в 1449 році під назвою Червище. В її основі - слово «черв». У 19 столітті вихідці з Червищ заснували поселення на протилежному березі Стоходу і назвали його Новим Селом. Згодом назва трансформувалася в Нові Червища, а давнє село стало Старими Червищами. 

Ще одне поселення округи – Тоболи - в минулому невелике село, а первинно, можливо, й Червищанський присілок. Значення назви села - попри “художні”спроби її розшифрувати - так і залишається таємницею. Є слова зі схожим коренем у тюркських і прибалтійських мовах, але пов’язувати походження назви з одним із цих слів було б передчасно. 

Село Рудка-Червинська спочатку йменувалося просто Рудкою. На Поліссі колись існувала велика кількість рудень - примітивних підприємств із видобутку та переробки болотної руди. Часто їхні працівники разом із сім'ями селилися поряд, засновуючи таким чином новий населений пункт. Як правило, села так і називалися: Руда, Рудня, Рудка. Довгий час в Рудці було всього півтора десятка садиб і тільки на початку минулого століття людей у селі побільшало. 

Грива 

Між Рудкою Червинською та Лишнівкою раніше розміщувалося село Грива. На початку 50-х років минулого століття його жителів радянська влада виселила й вивезла в Дніпропетровську область, а село ліквідували. Назва зниклого села означала видовжене підвищення в рельєфі. 

На руднях залізних Боровенських 

Село Боровне - над самісіньким Стоходом. Воно відоме з 1545 року. Найдавніші поселення розташовувалися над річками, котрі в давнину були чи не єдиними шляхами сполучення на Поліссі. З давніх документів можна зробити висновок, що Боровне вважали ремісничим центром. Зокрема, згадуються Боровенські рудні… А назва села утворена від слова «бір».

Село Житнівка колись мало назву Забріддя, оскільки дорога, яка вела до нього, перетинала великі броди. А сучасна його назва пов’язана з апелятивом «жито». 

Найменше село району - Надрічне, в якому мешкає всього півтора десятка жителів. В недалекому минулому його називали Зарікою. Обидві назви пов’язані з розміщенням села щодо річки Стохід. Утворилося воно з хуторів - Боровенських заходів. 

Між селами Боровно та Яйно в минулому існувало невелике село Красниця, в основі назви якого лежало слово «красний», тобто, гарний. Під час повоєнної відбудови воно зникло з карти Волині. 

В околицях села Гута-Боровенська є поклади кварцових пісків - тому тут у давнину розвинувся промисел з виробництва скла. Примітивні скляні підприємства називалися гутами. Заснували й гуту на землях Боровенських, що відображено в назві. Тут виготовляли пляшки, келихи, кухлі, які, крім Каменя, продавали в інших містечках: Михнівці, Стобихві, Любешові, Ратному. 

Згідно з переказами, назва села Оленине походить від імені пані Гелени, колишньої його власниці, до 1947 року воно називалося на польський манер – Геленув. Давня назва поселення - Жирово, - можливо, пов'язана зі словом «жировка» – місце, де годують тварин.

Полиці, Іваномисль та Малі Голоби

Село Полиці згадується в 1571 році. За легендою, спочатку воно було біля церкви, але потім поміщик з невідомих причин переніс його на сучасне місце. Нині ж Полицівська церква розташована за межами села. Після поренесення будинків в інше місце селяни власним коштом спорудили греблю, яка з'єднувала село з церквою. Тут протікала невелика річка, з якою й пов'язують назву Полиць, оскільки в місцевій мові існує слово «полиці» - надзаплавні тераси річки. Не виключено також, що назва походить від слова «поле».

Іваномисль ще на початку 20 століття був вулицею Полиць, котра згодом стала окремим селом. Незвичайна назва села утворена від імені Іван і слова «мисль», тобто, думка.

Село Малі Голоби, де мешкає три сотні людей, утворене в 1820 році, коли власник цих земель переселив частину селян із Полиць. А назва нехитрим чином була запозичена у Волинського містечка Голоби.

Обзир Великий і Малий

Великий Обзир відомий з 1545 року, - щоправда, як Обзир. Назва села утворена від дієслова «обзирати». Колись у ньому було багато великої рогатої худоби, волів і корів – їх розводили на продаж. Між численними рукавами Стоходу простягаються сінокоси, трава з яких - прекрасний корм для худоби. На початку 20 століття в селі було дві сотні дворів, водяні млин та лісопильня, працювала корчма. Ще у 16 столітті жителі Великого Обзира на протилежному березі річки Стохід заснували присілок Новосельці, який у 1825 році, щоб підкреслити давню спільність поселень, перейменували в Малий Обзир. Тоді ж давніше село назвали Обзиром Великим. Малий Обзир і дійсно малий, бо мешкає там сім десятків жителів.

Яйно

Назва села Піщане з'явилася в 1964 році. Утворили її адміністративним методом - як прикметник від слова «пісок». Давня назва села – Яйно, що буквально означає «велике яйце». Дотепер тут збереглися приклади закритих дворів - замкнутих комплексів із житлового будинку та господарських будівель. Такий тип забудови двору раніше часто використовувався на Волині.

Верхи і Майдан

Село Верхи засноване над шляхом, що з'єднував містечка Камінь та Стобихву. Під цією назвою воно відоме з початку 17 століття. Згодом тут було засновано василіанський монастир, який діяв до 1827 року. Від нього наразі залишилася тільки церква. Перші верхівські оселі були збудовані на підвищеннях, а тому в основі назви села - топографічний термін «верх». Від Верхів у напрямку Каменя-Каширського тягнеться гряда пагорбів, які складають найвищий рельєф району.

За кілька кілометрів від Верхів колись існувало село Майдан, в якому жили поляки. На відміну від польських поселень, утворених “за Польщі” у 20-30-х роках 20 століття, Майдан існував з часу, коли Волинь була частиною Російської імперії. Його історія закінчилася 22 вересня 1943 року, коли село знищили українські націоналісти. Всіх селян тоді зігнали в один хлів, закрили двері і підпалили. Спалили тоді й сільські будинки. Нині на місці колишнього села - порожній майдан.

Забуте містечко

На місці сучасної Стобихви ще в 10 столітті існувало селище. Нині це село - одне з найменших в районі, тут мешкає майже півсотні людей, більшість з яких - пенсіонери. Раніше Стобихва була невеликим містечком. До сьогодні у центрі села збереглася незабудована площа - ще століття тому чотири рази на рік сюди з'їзджалася на ярмарки вся округа. Площу оточували крамниці, заїжджі двори, поштова станція, церква, синагога. А в сторони розходилися вулиці, заставлені міщанськими садибами. Близькість Стоходу дозволяла підвозити товари на ярмарок човнами. Існує версія, що назва колишнього містечка пов'язана з річкою й утворена від числівника 100 та слова «біг», тобто, потік.

Карасинський кущ

Село Карасин згадується в 1637 році. Пізніше до його назви додали «малий» і довгий час село було Малим Карасином - на притивагу Великому Карасину (нині Карасин Маневицького району). Назва утворена від слова «карась». Раніше в навколишніх озерах селяни ловили цю рибу на продаж.

Карпилівка виникла як присілок Карасина. Ще на початку 20 століття більшість хат у ній були курними. Найпоширенішою версією походження назви села є її зв'язок з іменем Карпо.

Село Стобихівка - найпівденніше в районі. Воно було засноване на землях, що належали Стобихві. Або, можливо, сюди переселилася частина її жителів. Відповідно і назву воно отримало за аналогією.

До невеликого села Радошинка раніше навіть не було прямої дороги, відстань від Карасина влітку становила 6 верст, а взимку - 3 версти. Назва, очевидно, утворена від давнього імені Радош.

На цьому моє дослідження назв сіл Камінь-Каширщини завершується. Проте, розгадки ще чекають назви хуторів, боліт, лісових пагорбів та урочищ...

Автор Іван Шворак. Малюнки Юлії Щворак

Ч.1-Тут, Ч.2-Тут

Джерело: Volyn Times

Джерела:

1. Сергій Панишко Археологічні дослідження давньоруського Каменя: Минуле і сучасне Волині та Полісся. Камінь-Каширський в історії Волині та України. Науковий збірник. Вип.20. – Луцьк, 2006. – С.14-19.
2. Олена Бірюліна Чому місто Камінь називають Каменем-Каширським: Минуле і сучасне Волині та Полісся. Камінь-Каширський в історії Волині та України. Науковий збірник. Вип.20. – Луцьк, 2006. – С.21-22.
3. Тамара Садовник Про першу літописну згадку Каменя-Каширського: Минуле і сучасне Волині та Полісся. Камінь-Каширський в історії Волині та України. Науковий збірник. Вип.20. – Луцьк, 2006. – С.23-24.
4. Теодорович, Н.И."Волынь в описании городов, местечек и сел в церковно-историческом, географическом, этнографическом, археологическом и других отношениях": ист. стат. описание церквей и приходов Волынской епархии. Т.5:Ковельский уезд / Н.И. Теодорович . – Почаев : Типография Почаево-Успенской лавры, 1903 . – 576 с. – V . – На рус. яз.
5. Цинкаловський О.М. «Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року» Том 1, A — К, 1984, 601 с. Том 2, Л — Я, 1986, 578 с.
6. Денисюк В.Т. "Камінь-Каширський 800 років від першої писемної згадки про місто: історія і сучасність" Луцьк Надстир"я 1996р. 176с.
7. Максим Жих О предыстории Волынской земли (VI – начало X в.)
8. Аркушин Г.Л. "Словник західнополіських говірок". У 2-х т. T.I. A-H Луцьк: Ред. -вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - XXIV + 354 с.
9. В.П. НЕРОЗНАК «Названия древнерусских городов» М 1983
Грот Я. К. Толковый словарь живого великорусского языка В. И. Даля. — СПб.: Типография ИАН, 1869.
Янко М. Топонімічний словник України. - Київ: Знання. 1998. - 432 с.
Ю. М. Кругляк. Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. — К.: Наукова думка, 1978. 152 с.
Валентин Стецюк «Следы древнего населения Украины в топонимике»
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.
Л. Л. Василюк «Роль топоніміки в історико-ландшафтних дослідженнях Волинського Полісся»
Інна Царалунга Географічна термінологія у складі українських ойконімів на -ани (-яни)
Ольга Кирилюк Ойконіми україни на -иця: відгідронімні найменування
Валентина Галаган Семантичне поле ’гора, підвищення’ у говірках Волині
В краю ландыша и азалии О природе Украинского Полесья Киев «Урожай» 1989
Шуйчик В.Ф. «Короткий нарис історії села Хотешів» 2006 76с.
Шворак Іван Село Верхи Краєзнавчий Нарис: Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки історії Камінь-Каширщини., м. Камінь-Каширський - Луцьк, 2010. - 240 с., с 9-12.
Войчик Степан З історії села Черче: Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки історії Камінь-Каширщини., м. Камінь-Каширський - Луцьк, 2010. - 240 с., с 12-21.
Кмецицький Василь Місто над Циром: Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки історії Камінь-Каширщини. м. Камінь-Каширський - Луцьк, 2010. - 240 с., с 95-100.
Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона в 82 тт 1890 – 1904 гг.
Давидюк Віктор. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 310 с.
Шульгач Віктор Петрович. Ойконімія Волині: Етимологічний словник- довідник / НАН України; Інститут української мови / І.М. Желєзняк (відп.ред.). — К. : Кий, 2001. — 189с.
США, ARMY MAP SERVICE, 1:250000, 194X-195X РР
Uebersichtskarte von mitteleuropa Kowel
Подробный атласъ Россiйской имперiи съ планами главныхъ городові картографического заведения А. Ильина СПб. 1876 г.
Маценко Г.О. Книга рекордів України Тернопіль 2000р.